*
вперед і вгору
на андріївський узвіз
не дати спуску

*
достатньо кулі
щоб поцілити патруль
із трьох петренків

ПАДАВ СЕРЕДНІЙ ДАУ
коли ти
зустрічаєш їх вперше,
їхні очі повні роз-
уміння; сміху більшає,
мов піщаних бліх, затим, Ісу-
се, пробиває час, і все псується.
вони висувають ВИМОГИ.
те, що потрібно їм,
суперечить усьо-
му, ким ти є чи міг бути.
страшно подумати –
вони ніколи не читали того,
що ти пи-
шеш, взагалі не читали тебе.
або ще гірше – вони читали
і прийшли тебе ВРЯТУВАТИ.
передусім це означає
зробити тебе таким як усі.
при цьому вони висмоктують
тебе досуха і міцно обплітають
мільйоном тенет,
а позаяк ти типу чутлива людина,
то не можеш собі зарадити,
лише згадувати добрі часи,
або ті,
що видаються добрими.

ти знову приходиш до тями
один у своїй спальні,
хапаєшся за своє нутро
і кажеш, лайно,
ні, тільки не це.

ми мали б здогадатися.
можливо ми жадали долі
як цукрової вати.
можливо ми вірили. який треш.
ми вірили, як вірять
пси.


DOW AVERAGE DOWN
when you
first meet them their eyes
are all under-
standing; laughter abounds
like sand fleas, then, Je-
sus, time tinkles on and
things leak. they
start making DEMANDS.
what they
demand is contrary to what-
ever you are, or could be.
strange is the
thought that they've never
read anything you've writ-
ten, not really read it at
all. or worse, if they have,
they've come to SAVE
you. which mainly means
making you like everybody
else. meanwhile they've sucked
you up and wound you tight
in a million webs, and
being something of a
feeling person you can't
help but remember the
good parts or the parts
that seemed to be good.

you find yourself
alone again in your
bedroom grabbing your
guts and saying, o, shit
no, not again.

we should have known.
maybe we wanted cotton
candy luck. maybe we
believed. what trash.
we believed like dogs
believe.

Чарльз Буковскі (переклад мій, Анука ліквідувала аккаунт)

8 КІМНАТ
мій дантист пияк.
він залітає в кімнату
поки мені чистять зуби:
«ей, старий хрін!
усе ще пишеш брудні історійки?»
«так».
він дивиться на сестричку:
«я і цей старий хрін,
ми обидва колись працювали на пошті
в крилі терміналу»
сестричка не реагує.
«подивись на нас тепер! ми вибралися звідти;
ми вибралися з тієї діри,
чи не так?»
«так, так...»
він вибігає  в іншу кімнату.
він наймає гарних молодих дівчат,
вони повсюди.
вони працюють 4 дні на тиждень
а він водить жовтий Кадилак.
в нього 8 кімнат крім залу очікування,
повний фарш.
сестричка притискає своє тіло до мого.
це неймовірно
її груди її стегна її тіло
притискаються до моїх.
вона займається моїми зубами і дивиться мені у вічі:
«я роблю вам боляче?»
«ні, ні, продовжуйте!»

за 15 хвилин повертається дантист:
«ей, не возись так довго!
що взагалі відбувається?»
«лікарю, цей чоловік не чистив зуби
5 років. вони чорні!»
«добре, закінчуй з ним!
признач йому ще один візит!»
він вибігає.
«бажаєте ще один візит?»
вона дивиться мені у вічі.
«так», кажу я.
вона дає своєму тілу повністю впасти на моє
і робить завершальні штрихи.
усе це коштує мені всього 40 баксів
включно з рентгеном.

але вона так і не сказала мені свого
імені.

8 ROOMS
my dentist is a drunk.
he rushes into the room while I’m
having my teeth cleaned:
“hey, you old fuck! you still writing dirty stories?”
“yes.”
he looks at the nurse:
“me and this old fuck, we both used
to work for the post office down at
the terminal annex!”
the nurse doesn’t answer.
“look at us now! we got out of
there; we got out of that place,
didn’t we?”
“yes, yes…”
he runs off into another room.
he hires beautiful young girls,
they are everywhere.
they work a 4 day week and he drives
a yellow Caddy.
he has 8 rooms besides the waiting
room, all equipped.
the nurse presses her body against
mine. It’s unbelievable
her breasts her thighs her body
press against me. She picks at my teeth
and looks into my eyes:
“am I hurting you?”
“no, no, go ahead!”

in 15 minutes the dentist is back:
“hey, don’t take too long!
what’s going on, anyhow?”
“Dr., this man hasn’t had his teeth
cleaned for 5 years. they’re filthy!”
“all right, finish him off! give him
another appointment!”
he runs out.
“would you like another appointment?”
she looks into my eyes.
“yes,” I tell her.
she lets her body fall full against mine
and gives me a few last scrapes.
the whole thing only costs me forty dollars
including x-rays.

but she never told me her
name.

Чарльз Буковскі (переклад мій, Анука захворіла)

40 000 МУХ
розірвані поривом вітру
ми сходимося знову

оглядаю стіни і стелю
чи немає тріщин і вічних павуків

не знаю чи з’явиться у мене інша
жінка

нині
40 000 мух бігають по руках моєї
душі
співаючи
я зустрів маленьку на мільйон
у крамниці все по 5 і 10
центів

руки душі?
мухи?
співають?

що це за лайно
таке?

як легко бути поетом
і як важко
чоловіком.



40,000 FLIES
torn by a temporary wind
we come back together again

check walls and ceilings for cracks and
the eternal spiders

wonder if there will be one more
woman

now
40,000 flies running the arms of my
souls
singing
I met a million dollar baby in  a
5 and 10
store

arms of my soul?
flies?
singing?

what kind of shit is
this?

it’s so easy to be a poet
and so hard to be
a man.

Чарльз Буковскі (переклад мій, мухобійка Ануки)

ПОЖЕЖНА СТАНЦІЯ
(Джейн із любов’ю)

ДИСКУСІЯ ЧЕРЕЗ МАРШАЛА ФОХА

Фох був видатним солдатом, сказав він, маршал Фох;

слухай, сказав я, якщо ти зачіпатимеш особисте, я лясну тебе по пиці

мокрим рушником.

я напишу губернатору, сказав він.

губернатор мій дядько, відповів я.

маршал Фох був моїм

дідом, сказав він.

я попереджав тебе, була відповідь. я

джентельмен.

а я Фох, він сказав.

це вирішило все. я ляснув його мокрим рушником.

він схопився за телефон.

з’єднайте з домом губернатора.

я запхав вологу гумову рукавицю йому в пельку і відрізав дріт.

надворі цвіркуни сюрчали як дурні: Фох, Фох, Фох, Фох!

знай сюрчали.

я дістав свій автомат і

поклав бісенят

але їх було забагато

я мусив здатися.

я витяг рукавицю з його пельки

здаюся, кажу, це занадто

я не можу змінити світ.

всі так звані леді в кімнаті

аплодували.

він піднявся і галантно вклонився

під близьке сюрчання цвіркунів.

я нап'яв капелюх

і вислизнув надвір. Я й досі думаю

що французи слизняки

і не

дивно.

AN ARGUMENT OVER MARSHAL FOCH

Foch was a great soldier, he said, marshal Foch;

listen, I said, if you don’t keep it clean

I’ll have to slap you across the face with

a wet towel.

I’ll write the governor, he said.

the governor is my uncle, I said.

marshal Foch was my

grandfather, he said.

I warned you, I said. I’m a

gentleman.

and I’m  a Foch, he said.

that did it. I slapped him with a wet towel.

he grabbed the phone.

governor’s mansion, he said.

I slapped a wet rubber glove down

his mouth and cut the wire.

outside the crickets were chirping like

mad: Foch, Foch, Foch, Foch!

they chirped.

I got out my sub-machine gun and

blasted the devils

but there were so many of them

I had to give up.

I pulled the wet rubber glove out.

I surrender, I said, it’s too much:

I can’t change the world.

all the so-called ladies in the room

applauded.

He stood up and bowed gallantly as

Outside the crickets chirped.

I put on my hat

and stalked out. I still maintain

the French are weak

and no

wonder.

УБИВЦЯ ГОТУЄТЬСЯ

він був типажем

років 18-19

морячок

щоразу

коли вагоном проходила жінка

він як навмисне заступав

щоб я не міг роздивитись

її

жінка посміхалась йому

я б нізащо не посміхнувся

такому

він усе розглядав себе

у вікно потягу

схоплювався щоб зняти

пальто потім піднімався

і натягав його

знов

начищав пряжку ременя із

радісним запалом

його шия була червона

його пика була червона його очі були

небесно чисті

але він мені не

подобався

щоразу коли я йшов на очко

він уже стирчав на одному з них

або перед дзеркалом

розчісував волосся

або голився

він безперестанку бродив по салону

туди-сюди

і дудлив воду

я стежив як адамове яблуко проштовхує воду вниз

він весь час був

на виду

але ми так і не заговорили

і я згадав усі інші потяги

всі інші автобуси

всі інші війни

він зійшов у Пасадені

пихи більш як у жінки

решта поїздки –

8 чи 10 миль –

була бездоганна.

A KILLER GETS READY

he was a good one

say 18, 19,

a marine

and everytime

a woman came down the train aisle

he seemed to stand up

so I couldn’t see

her

and the woman smiled at him

but I didn’t smile

at him

he kept looking at himself in the

train window

and standing up and taking off his

coat and then standing up

and putting it back

on

he polished his belt buckle with a

delighted vigor

and his neck was red and

his face was red and his eyes were a

pretty blue

but I didn’t like

him

and everytime I went to the can

he was either in one of the cans

or he was in front of one of the mirrors

combining his hair or

shaving

and he was always walking up and down the

aisles

or drinking water

I watched his Adam’s apple juggle the water

down

he was always in my

eyes

but we never spoke

and I remembered all the other trains

all the other buses

all the other wars

he got off at Pasadena

vainer than any woman

the rest of a trainride –

8 or 10 miles –

was perfect.